Війна — це не лише сухі зведення з лінії фронту чи статистичні дані про руйнування інфраструктури. Насамперед це мільйони зламаних, але не скорених людських доль, кожна з яких ховає в собі унікальну хроніку виживання. У межах масштабного документального проєкту «Голоси мирних», який фіксує свідчення очевидців воєнних дій, особливого резонансу набула сповідь Любові Паненко. Її життєвий шлях, сповнений втрат, вимушеного переселення та відчайдушної боротьби за збереження власної родини, став уособленням долі тисяч українських жінок, які опинилися в епіцентрі історичних потрясінь на Донбасі.
Шлях крізь вогонь: від рідної домівки до статусу ВПО
Любов Паненко понад чотири десятиліття прожила у затишному містечку на Донеччині, де мала все: улюблену роботу в місцевій школі, власний квітучий сад та міцну родину. Усе змінилося спочатку у 2014 році, коли перші подихи війни змусили її родину здригнутися від нічних обстрілів, а остаточна катастрофа наздогнала жінку з початком повномасштабного вторгнення. Опинившись в ізоляції під щільним вогнем важкої артилерії, без світла, води та зв’язку, Любов Володимирівна до останнього відмовлялася залишати рідні стіни, сподіваючись на швидке затишшя.
Рішення про термінову евакуацію прийшло тоді, коли черговий снаряд зруйнував сусідську хату, а осколки посікли стіни її власного дому. Разом із хворою матір’ю та онуком жінка пройшла через важкі логістичні випробування, черги під обстрілами та фільтраційні зони, перш ніж дістатися відносно безпечного Дніпра. Опинившись у новому місті зі статусом внутрішньо переміщеної особи (ВПО) та однією валізою в руках, Любов Паненко не зламалася — вона знайшла в собі сили займатися волонтерством, допомагаючи іншим переселенцям адаптуватися до нових реалій життя.
Думки експертів
Ігор Мельник, провідний аналітик Інституту соціогуманітарних досліджень та цивільного розвитку: «Історія Любові Паненко, висвітлена у проєкті „Голоси мирних“, демонструє надзвичайно важливий феномен — посттравматичне зростання. Замість того, щоб піддатися депресії через втрату майна та соціального статусу, жінка старшого віку інтегрується в нову громаду через альтруїстичну діяльність. Для соціологів такі кейси є маркером того, що українське суспільство має надвисокий рівень адаптивності та внутрішнього соціального капіталу. Документування таких історій є критично важливим, адже саме з цих індивідуальних пазлів згодом складатиметься колективна пам’ять про те, як цивільне населення вистояло у цій війні».
Олена Борсук, юристка, експертка з прав людини та питань примусової міграції: «З правового та правозахисного погляду, свідчення пані Любові — це не просто емоційна розповідь, а зафіксований першоджерельний доказ воєнних злочинів проти цивільного населення. Обстріли житлових кварталів, примус до втечі, руйнування освітньої інфраструктури, де вона працювала — усе це підпадає під юрисдикцію міжнародного гуманітарного права. Такі платформи, як „Голоси мирних“, виконують найважливішу функцію первинного збору даних, які в майбутньому допоможуть сформувати доказову базу для компенсаційних позовів та реституції втраченого майна українських громадян».
Андрій Воронов, кризовий психолог, керівник Центру ментального здоров’я «Стійкість»: «У досвіді Любові Паненко ми бачимо класичну динаміку подолання гострого стресу через збереження родинних зв’язків та турботу про онука. Те, що тримало її на плаву в найтемніші моменти — це почуття відповідальності за близьких та збереження щоденних мікроритуалів навіть у підвалах під обстрілами. Її відкритість до розповіді свідчить про початок психологічного зцілення, адже проговорювання травми є першим кроком до її подолання. Такі лідери стійкості у середовищі ВПО стають опорою для інших, запускаючи ланцюгову реакцію психологічного відновлення в громадах».
Рекомендації щодо підтримки інтеграції ВПО та збереження пам’яті
Аналізуючи виклики, з якими стикаються переселенці старшого віку на прикладі героїні сюжету, фахівці з соціальної адаптації рекомендують:
Пріоритет психосоціальної терапії: Для ВПО похилого віку критично важливо створювати локальні клуби за інтересами при хабах, де вони можуть ділитися своїми переживаннями, оскільки самоізоляція в чотирьох стінах орендованого житла веде до швидкої деградації здоров’я.
Залучення до цифрової грамотності: максимально сприяти навчанню літніх переселенців користуванню державними електронними сервісами (Дія, ЦНАП), що зменшує бюрократичний стрес під час оформлення субсидій та виплат.
Підтримка локального волонтерства: муніципальним органам влади варто активно залучати активних переселенців до життя нових громад (наприклад, проведення майстер-класів для дітей, озеленення територій), що дає їм відчуття власної корисності та прискорює адаптацію.