Сьогодні, 27 листопада, в Україні проходить День пам'яті жертв Голодомору

Фото: Латишев Ігор/gorod.dp.ua - фото 1
Фото: Латишев Ігор/gorod.dp.ua

Голодомор – геноцид української нації, вчинений керівництвом Радянського Союзу на чолі з Йосипом Сталіним. Шляхом штучно створеного масового голоду влада того часу планувала знищити українців та ліквідувати спроби збудувати незалежну від Москви Українську Державу.

Голодомор в Україні 1932–1933 років не був явищем ні природного, ні соціального походження, як це стверджували спочатку радянські, а згодом і російські історики. Це наслідок цілеспрямовано застосованого тоталітарною владою голоду, тобто геноциду. Він став своєрідним покаранням для українців за їхній опір колективізації сільського господарства. Окрім голоду, покарання здійснювалося шляхом знищення української культури, мови, традицій. Так радянська влада намагалася вирішити "українську проблему" за наказом Сталіна.

Фото: Микола Бокань/СБУ- фото 200987

Фото: Микола Бокань/СБУ

Голодомор охопив період із квітня 1932 року по листопад 1933 року. За 17 місяців було вбито понад 7 мільйонів людей в Україні. Ще приблизно 3 мільйони наших співвітчизників померли за межами країни в регіонах, історично заселених українцями: Кубань, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя та Казахстан. Пік Голодомору припав на весну 1933 року. Щохвилини в країні вмирали десятки людей, тисячі — щогодини, десятки тисяч — щодня. Досі невідома точна цифра людських втрат за цей період.

Фото: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного - фото 200988

Фото: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного

Реальна кількість загиблих замовчувалися. На підтвердження цього є надане владою розпорядження не реєструвати смерть дітей віком до одного року. Українці віком від 6 місяців до 17 років складали близько половини всіх жертв Голодомору. Через це середня тривалість життя у 1933 році склала 7,3 року у чоловіків та 10,9 року у жінок. Це перші показники такого рівня за всю історію людства.

Фото: Олександр Вінербергер/Samara Pearce Archive- фото 200986

Фото: Олександр Вінербергер/Samara Pearce Archive

За кількістю жертв Голодомору 1932-–1933 років Дніпропетровська область посідає перше місце серед регіонів України. Однак відсутність точної статистики не дозволяє назвати достовірних цифр. Так, наприклад, органи РАГСу Павлоградського району 1933 року реєстрували приблизно 60% від загальної кількості смертей через велику кількість неопізнаних трупів. Також записано значну частку сільських жителів, які пішли до залізничного полотна та станцій, там померли та поховані як невідомі. З усієї кількості зареєстрованих смертей на Дніпропетровщину припадає 70% випадків. Таким чином регіон за роки геноциду втратив від 3,5 до 9,8 млн людей.

Фото: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного - фото 200989

Фото: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

Першим кроком до початку голоду стали хлібозаготівельні плани 1932–1933 років, які перевищували плани 1928 року вдвічі за менших урожаїв. Дніпропетровщині було встановлено план у 88 млн пудів зерна, що становило четверту частину загального плану. Для районів, які виконували його найгірше, було суттєво скорочено підвезення товарів, крім гасу та сірників: Апостолівський район — на 28%, Васильківський — 23%, Василівський — 21,4%, Велико-Лепетиський — 17,4%, Михайлівський — 25,8%, Нікопольський – 23,7%, Солонянський – 19,3%.

Жахливим ударом по селу став вихід так званого "Закону про три колоски". Так, крадіжкою вважалося зрізання кількох колосків на колгоспному полі.

За інформацією Дніпропетровської обласної прокуратури та обласного суду обкому КП(б)У, з початку збирання врожаю до 1 листопада, зокрема до видання закону від 7 серпня, засуджено за крадіжки хліба 3973 особи, з них до розстрілу — 112. З першого листопада до 5 грудня засуджено 1242 особи, зокрема до розстрілу — 62, до ув'язнення терміном від 5 до 10 років — 480.

Менш тяжкою була ситуація у тих селах, які знаходилися біля великих промислових міст чи залізниць. В 1933 Кривбас не справлявся з планом видобутку руди (всього 72% від плану), тому терміново на допомогу було мобілізовано селян. Це врятувало від голодної смерті багатьох мешканців сіл, адже гірники, як би там не було, у 1933 році отримували по 400–500 грамів хліба.

Фото: ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного - фото 200988

Фото: ЦДКФФА України ім. Г.С. Пшеничного

Голод 1932–1933 років виявився найжахливішою зброєю масового знищення та соціального поневолення населення України, якою скористався тоталітарний комуністичний режим.

Менш ніж за півтора року, з літа 1932-го до кінця 1933-го (приблизно за 500 днів), в Україні загинули мільйони людей. У 1933 році в селі Вільному Новомосковського району всі родини втратили кожну другу дитину або одного з батьків. І так буквально у кожному районі. У селі Кочережки Павлоградського району померло понад половина людей.

Окрім фізичного вбивства мільйонів людей, наслідком геноциду стала руйнація традиційного способу життя українців. На довгі десятиліття було порушено генетичний фонд народу, що призвело до морально-психологічних змін у свідомості українців. Традиційна культура та народні звичаї деформувалися. Посилилися процеси русифікації. На десятки років українських селян звели до безправних колгоспників, позбавлених паспортів і пенсій.

Психологічними наслідками Голодомору стали почуття провини та сорому. Люди відчували вину через те, що не змогли врятувати рідних. А сором — за аморальні вчинки, які відбувалися заради виживання.

З 1993 року в Україні на державному рівні відзначається День пам'яті жертв Голодомору. У листопаді 2008-го у Києві було споруджено Національний меморіал жертв Голодомору. Загалом у країні встановлено понад 7100 меморіалів, пам'ятників та пам'ятних табличок.

Голодомор став невід'ємною частиною національної історії українського народу. Щороку у четверту суботу листопада українці запалюють свічки, шануючи вбитих голодом.

У понад 40 містах 15 країн світу споруджено меморіали на згадку про жертв Голодомору.

Реклама

Реклама