Нам потрібно відкрити себе для себе: інтерв'ю із засновником ГогольFest'у Владом Троїцьким

Фото: flickr.com/thegogolfest - фото 1
Фото: flickr.com/thegogolfest

Із засновником Міжнародного фестивалю сучасного мистецтва, а також керівником груп DakhaBrakha і Dakh Daughters журналісти 34 телеканалу поспілкувалися у стінах 180-річної будівлі, де відбулася прем'єра двох постановок Троїцького.

Дніпро навіть в умовах коронавірусу і карантину, що полонив увесь світ, не перестає шукати нові смисли. Другий рік поспіль у цьому йому допомагає Міжнародний фестиваль сучасного мистецтва ГогольFest. У 2019-му дніпрянам показали, чим "живе" недобудована станція метро "Центральна", у 2020-му — представили перформативне шоу на баржі. За усім цим стоїть засновник фестивалю Владислав Троїцький — культова особистість у світі сучасного мистецтва.

Під музику колективу DakhaBrakha відомий футболіст і власник власної лінії парфумерії Девід Бекхем зняв рекламний ролик. А опера-реквієм IYOV режисера Владислава Троїцького минулого року потрапила в десятку найвидатніших музичних творів сучасності.

У межах ГогольFest`у в Дніпрі відбулися також прем'єри двох театральних постановок Троїцького: діалоги "Про що говорив Заратустра" і опера "Про що мовчить Заратустра". Це — своєрідні уроки, зміст яких по-своєму інтерпретується кожним із глядачів.

В останній день фестивалю, перед виступом жіночого театрально-музичного колективу Dakh Daughters, журналіст 34 телеканалу зустрівся з Владиславом Троїцьким. Із ним ми обговорили десакралізацію смерті і життя, театр під час пандемії коронавірусу, репетиції та виступу в режимі online, а також експерименти в сучасному мистецтві.

Нам потрібно відкрити себе для себе: інтерв'ю із засновником ГогольFest'у Владом Троїцьким - фото 135912

flickr.com/thegogolfest

— У різних джерелах вас титрують як Влада Троїцького, рідко — як Владислава. Як же до вас звертатися, як вам комфортніше?

— Краще Влад. Я просто так звик, мені так зручніше.

— Сьогодні (інтерв'ю записувалося 4 жовтня, — ред.) останній день фестивалю в Дніпрі. Вам сумно від того, що доводиться їхати з нашого міста?

— Ні. Чесно кажучи, відчуваю втому. Завтра перелітаю до Львова. У нас там великий проєкт — DakhaBrakha із симфонічним оркестром. Тому доживаю сьогоднішній день. Потім лечу до Києва, з Києва — до Львова, і до чергового верстата. А потім закриваюся на кілька місяців на карантин: буду репетирувати, майже перестану виходити у світ.

— Як вас зустріли наші глядачі?

— На мою думку, чудово. Це ж ви глядачі, у вас треба питати: як вам?

— Як на мене, все відмінно. Я чекав цієї події рік.

— Ось це і прекрасно.

— Є якісь відмінності між тим, як фестиваль зустрічають у Києві і у Дніпрі?

— Я думаю, тут люди більш голодні до "іншого" мистецтва, до справжнього. Хоча "справжнє", напевно, не зовсім коректне слово. Тому що всі вважають, що вони роблять справжнє мистецтво. Важливо, щоб це не було вихвалянням і кокетством із мого боку. Але те, що ми показуємо, і як на це відгукуються люди, — мені здається, дорогого коштує.

— У межах фестивалю пройшло близько 100 заходів. Чи все вийшло?

— А як можна це оцінити? Ніхто ж не знає, як воно повинно бути. У нас немає заздалегідь вилитого у бронзі плану. ГогольFest — відкрита структура, яка в міру плину життя трансформується і адаптується.

— Із річковим вокзалом труднощів не виникло? Все-таки це складна локація.

— Послухайте, ми робили фестиваль у "Мистецькому Арсеналі" (культурно-мистецький та музейний комплекс у Києві, — авт.), який у рази більший. І нічого. Не вперше. А Річковий вокзал у Дніпрі — локація геніальна.

«НАМ ТРЕБА ВІДКРИТИ СЕБЕ ДЛЯ СЕБЕ, А ПОТІМ СЕБЕ — ДЛЯ СВІТУ»

— Ми зустрічалися з вами торік. Тоді ви сказали, що мета ГогольFest'у 2019 — відкрити Дніпру Дніпро. Яка мета була у фестивалю цього року?

— Ця мета нікуди не поділася. Дніпряни самі до кінця не усвідомлюють те, де вони живуть: як у місті, або як у країні. І так у всій Україні. Тому нам спершу потрібно відкрити себе для себе, а потім себе — для світу.

Ми звертаємося до тих людей, які в тій чи іншій мірі не особливо помітні або затребувані в існуючому урбаністичному середовищі. Наше завдання — допомогти їм проявитися. І з іншого боку показати, що культура України — це не лише Винник, Полякова та DZIDZIO. Є ще щось. І "щось" — це те, чим можна пишатися.

— Як коронавірус і карантин позначилися на проведенні фестивалю?

— Ми намагаємося проводити фестиваль так, щоб виконувати всі карантинні норми. Відповідно, зменшили кількість глядачів, не робили великі вуличні концерти. Мав бути ще ГогольTrain, але ми його скасували, тому що такий формат дуже ризикований. Довелося переформатувати фестиваль.

— Напередодні спілкувався з однією з актрис театру "ДАХ" — Вірою Климковецькою. Вона розповіла, що через карантин акторам доводилося виступати і репетирувати в режимі online.

— Ми зідзвонюємося по конференц-зв'язку, одночасно виходимо в online і репетируємо. Крім того, в такому ж форматі ми ще граємо спектаклі і продаємо квитки.

Zoom-формат дає досить унікальну можливість виробляти тонкощі у драматичних ролях. Те, що майже неможливо в offline. Тому що тут — у ZOOM'і — у тебе завжди крупний план і будь-який фальш одразу видно.

Нам потрібно відкрити себе для себе: інтерв'ю із засновником ГогольFest'у Владом Троїцьким - фото 135925

Віра Климковецька / "Про що говорив Заратустра"
flickr.com/thegogolfest

— Правда, що онлайн-спектакль — уже таке собі кіно?

— Це щось між кіно і театром. На відміну від кіно, у тебе немає постпродакшену, монтажу. У тебе в ZOOM'і є лише монтаж по звуку і крупний план. Це фактично новий міжжанровий вид мистецтва. Це цікаво.

— У Дніпрі у вас відбулися прем'єри "Про що говорив Заратустра" і "Про що мовчить Заратустра". Як проходила підготовка постановок? Актори кажуть, що вони наживу репетирували близько чотирьох разів.

— Звичайно, була б можливість, ми б більше репетирували в offline. Швидше за все, це якось на нас позначилося, але, з іншого боку, — нам не звикати. Зараз такі обставини: карантин, коронавірус... До речі, ви щось зрозуміли в цих "Заратуштрах"?

— Чесно кажучи, оперу зрозуміти було важко, тому що я сидів за телевізійними камерами, і що-небудь розгледіти мені було складно. А ось "Про що говорив Заратустра" мені запам'ятався тезою, що це не спектакль у прямому сенсі слова, а уроки.

— Просто сучасна людина відучується думати. Словниковий запас сучасної людини став меншим. У нього слова стають простішими, коротшими. Тому нам було цікаво, наскільки недосвідчений глядач зможе стежити за розвитком думки. Для мене це був цікавий досвід. Думаю, що 90% глядачів утратили думки — вони висмикували окремі фрази, репліки. Але не відчули, як усередині них розростається древо сенсу.

— В одному з інтерв'ю ви сказали, що створити твір можна за день. Скільки пішло на створення двох постановок?

— Напевно, місяця півтора-два. Але я ж паралельно робив ще купу речей. На постановки на день ішли пару годин репетицій. Та й не кожного дня, взагалі то...

— У ще одному інтерв'ю ви сказали, що ходили самотужки в похід на Урал. Ви викопували у снігу яму і спали в ній. Я правильно розумію: в цей період свого життя ви перебували в пошуку? У пошуку чого?

— Я завжди перебуваю в пошуку: життя, смислів, завжди ставлю собі запитання. Якщо людина все вже знайшла, їй пора вмирати. Я поки це робити не планую.

Похід дав реальне розуміння того, що твоє життя крихке. Даси собі секунду ліні — і тебе немає. Тому що спокуса велика — замерзнути дуже просто. Там було десь мінус 20–25 градусів. Ти втомлюєшся, тому що один тягнеш гас, керосинку. А тоді це були ще й не сучасні матеріали, а старі і, відповідно, дуже важкі. Я важив тоді 65 кілограмів, рюкзак — 40.

— Про що ви тоді думали?

— Про виживання. Ніякої мети у мене не було. У похід я пішов через дурощі. А потім уже не було куди діватися. Ти йдеш фактично по тундрі. Ніхто не знає, де ти. У тебе немає зв'язку.

— Про свій експеримент ви не сказали рідним?

— Ну, я сказав, що поїхав. А куди...

— Як такий експериментальний спосіб життя впливає на театр?

— Якщо ти все життя повторюєш те, що тобі зрозуміло, то, в кращому випадку, стаєш хорошим ремісником. Але не художником. А художником — коли щоразу відкриваєш щось нове.

У нас давно відбулася підміна понять. Коли людина говорить, що вона займається експериментальним мистецтвом, це означає, що вона нічого не вміє робити, робить якусь фігню і називає її "експериментом". Імовірність того, що це до чогось призведе, майже нульова.

Я вважаю за краще займатися експериментами в науковому розумінні, а не в розумінні мистецтва. Або так званого спекулятивного, симулятивного сучасного мистецтва.

Нам потрібно відкрити себе для себе: інтерв'ю із засновником ГогольFest'у Владом Троїцьким - фото 135926

Прем'єра опери "Про що мовчить Заратустра"
flickr.com/thegogolfest

«ЕНЕРГІЯ СМЕРТІ — АБСОЛЮТНО НЕОБХІДНА»

— Давайте трохи про літературу. Стівен Кінг говорив, що писати твори, коли людина знаходиться в душевній рівновазі, — не можна. Створювати потрібно, коли в житті відбувається щось кардинальне. Виходячи з цього, на вашу думку, чи можна створити щось вартісне без будь-яких страждань?

— У Кінга досить болючі теми, яких він торкається. Тому він, звичайно, будить у собі демонів. І через них створює твори. Я — воїн світла. Тому шукаю через світло. З іншого боку, енергія Танатоса, тобто смерті, — абсолютно необхідна.

Людина, власне, складається з двох енергій: Танатоса та Ероса — життя і смерті. Сучасна людина здебільшого соромиться смерті та боїться про неї думати. Вона, як страус, — ховає голову і каже: "Сьогодні я не помру, завтра не помру, через півроку не помру". Виходить, вона живе, як безсмертна. Таке життя, з одного боку, кльове, з іншого — ти абсолютно нещадний до секунди, яка тобі дарована цієї миті. Десакралізація смерті десакралізує життя.

Я відчуваю подих смерті щосекунди — це не жах, а розуміння. Це мені дає енергію та образи для того, щоб оспівувати життя.

— Особисто я не люблю будь-кому щось радити із творів культури. Але вас порадити попрошу. Скажіть, на які твори мистецтва нашим читачам слід звернути увагу під час карантину?

— У кожного свій смак. Але... Буде прем'єра фільму "Атлантида" Валентина Васяновича. Подивіться обов'язково. Реально, один із найпотужніших фільмів за всю історію незалежної України.

Прочитайте "Мертві душі" Миколи Гоголя. Достоєвського. Це ніколи не завадить. Для особливо витончених — "Улісс" Джеймса Джойса.

— Спасибі. І на закінчення: чи побачимось ми з вами наступного року?

— Це залежить не від нас. Як я можу сказати? Я не знаю, чи буду живий наступного року. Але потрібно припускати, що є ненульова ймовірність того, що все-таки побачимося.


Раніше ми також спілкувалися з рятувальником Денисом Міхєєвим, який отримав від Володимира Зеленського медаль "За бездоганну службу" — хлопець разом зі своїм загоном ліквідував верхову пожежу, яка могла призвести до повторення атомної катастрофи.

Максим Журавель
Максим Журавель журналіст, редактор

Реклама