На Дніпропетровщині громадяни масово їдуть із села до міста

11 квітня, 18:38
На Дніпропетровщині громадяни масово їдуть із села до міста - фото 1

Українські села – вимирають. Жителі кидають свої хати та подаються у місто. За пів року лише на Дніпропетровщині кількість сільського населення зменшилася майже на сім тисяч. Чому люди їдуть? Та що врятує ситуацію?

Щорічно з карти України зникає все більше назв. Люди виїжджають в міста, чи на заробітки. Так за останні півроку сільське населення лише на Дніпропетровщині зменшилось майже на 7 тисяч.

Наша Аліна Моренко поїхала у відрядження по області. Знайшла найменше село. Побувала у хатах, які давно покинули. Побачила – як там застиг час. І як у забутому селі доживає свій вік лише одна людина. А потім поїхала у розвинену громаду. Аби дізнатись, чому одні поселення помирають. А інші навпаки – стають кращими за міста.

У 2017-му команда 34-ки вже знімала Грушівку. Тоді мої колеги спілкувалися із місцевими про тутешнє життя.

Чотири роки тому в цій хаті жила Галина Севіліївна. Та зараз – тут нікого. З димаря не йде дим, вікна – не зачинені. А меблі – розкидані двором.

Зайти до будинку може будь-хто. Він – не замкнений. Тут на столі посуд, з якого вже не їстимуть. А на ліжку – нікому не потрібна постіль.

Видно, що хату прикрашали до нового року. Та коли саме її покинули - важко сказати

Хата стоїть біля невеличкої дороги. А поряд – розвалені будинки. Трохи далі – видно, у селі ще хтось живе. Йдемо у гості до родини Слюсаренків. Вони кажуть, тут залишилося кілька сімей.

Як піде дощ – із села не виїдеш. А щодо роботи – то у кожного своє господарство.

А це вже село Чувилине, Дніпровський район . Коли в Україні офіційно переписували населення 20 років тому, тут жило всього 8 людей .

Та зараз тут мешкає лише пан Василь. Один, серед розбитих хат.

Зустрічає нас чоловік зі своїм родичем. Олексій Олексійович частенько навідується у гості і допомагає по господарству.

До найближчого населеного пункту – два кілометри. А саме село стоїть на засохлому струмку. Колись тут вирувало життя. І стояло 70 будинків, згадують чоловіки.

Центральна вулиця має назву – Нижня. А навпроти будинку пана Василя – колись стояла школа. Та у сімдесятих роках її закрили.

Поки ми знімаємо село, чоловіки згадують сусідів, що жили поруч.

Так і залишилась у Чувилиному одна людина. Тим часом за 30 кілометрів, у Новоолександрівці – бурлить життя. Тут мешкає – 5 тисяч селян.

Тут є і школа, і садочок. Лікарня, аптека, бібліотека. І навіть цегляний завод. Де працює двісті людей. А ще - декілька фермерських господарств.

Це – центр Новоолександрівської громади. Її створили років зо п’ять тому. Як одну з перших в Україні. Голова каже – розвивали село, аби люди не від’їжджали. І будували своє життя тут.

«Ми розуміли, якщо буде зроблено все для того, щоб наша молодь залишалася, то це буде якби і наше майбутнє», — говорить сільський голова Олександр Візир.

Цьому сприяла – децентралізація. Завдяки реформі в селі з'являються нові робочі місця, діти йдуть до сучасних шкіл та садочків, жителі отримують якісні медичні послуги.

«Такі ситуації ми спострегіаємо, де сервіси в сільських селищних громадах сьогодні інколи є на порядок вищі, ніж ми можемо з вами отримати у великому місті. Села почнуть потроху якраз розвиватись вставати на ноги і ми, як міські почнемо навіть їхати туди жити», — каже речниця Дніпропетровського регіонального офісу програми «U-Lead з Європою» Ольга Кірєєва.

Деякі – вже давно зробили цей вибір. У Новоолександрівці за 5 років населення зросло на 15 відсотків, кажуть у сільраді. Люди їдуть сюди жити. І

Та чому – одні села люди покидають, а в інші, навпаки – їдуть жити? Експерти з децентралізації кажуть – усе залежить від кількох чинників.

Тож, аби рятувати такі поселення, як Чувилине – потрібне бажання громади. У Новоолександрівці, до якої і входить найменше село області – зізнаються – давно думають про відновлення цієї території.

Тож шанс, що у пана Василя з’являться сусіди, вода, газ і, можливо, навіть інтернет – таки є. Але на це знадобиться – не один рік.

Поділитися: