“Голоси мирних”: історія сім’ї Горемикіних

Він зростав без матері та пізнав жахи війни. Нелегка доля спіткала Іллю Горемикіна з Луганщини. Хлопець подорослішав раніше за однолітків, бо піклується і про бабусю, і про молодшого брата.

Кожен квадратний метр тут нагадує про страшні обстріли у 2014 році. Тоді Горемикіни не могли вийти надвір і днями перебували у темряві. Тут досі самотньо стоїть крісло, яке, сподіваються мешканці, більше їм не знадобиться. Власну історію життя під час війни нам розповідає Любов Горемикіна. Вона із двома онуками вижила під час страшних подій.

У 61 рік бабуся самотужки виховує хлопців. Чоловік помер, матір дітей — дочку Любові — позбавили батьківських прав.

Саме Ілля — підтримка для бабусі. Допомагає по господарству і відчуває себе дорослим. У чотирнадцять років — відмінник у навчанні, займається спортом. Свої переживання хлопець виливає на папір, аби весь світ почув голоси мирних жителів Донбасу.

«Я чув обстріл. Пам'ятаю, сиділи у підвалі, щось розірвалося. Ми були досить далеко від входу, але чути було дуже. Вони залишили слід», — ділиться Ілля Горемикін.

Есе Іллі стало найкращим у конкурсі "Один день" Фонду Ріната Ахметова. Представники Фонду і телеведучий Ігор Пупков завітали до хлопця з подарунком.

Історії переможців увійдуть до Музею "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова. Його мета — зібрати сто тисяч унікальних свідчень збройного конфлікту. Завдяки допомозі Фонду врятовано життя трьох із половиною мільйонів людей, а відтепер, коли гуманітарну катастрофу на сході країни попередили, важливо зібрати та зберегти розповіді очевидців.

«Фонд Ріната Ахметова, звісно, допомагав. Пакети були великі. Один день війни й вирішив. Все, що в душі заклалося дитині. Цей день із ним і йде», — розповідає Любов Горемикіна.

Дозвілля підлітку в Лисичанському немає де проводити. Тому втілити свої задуми Ілля не може. Але вірить у власні сили та планує майбутнє. А ще він неабиякий романтик.

Реклама

Реклама