День медика: як працюють онкологи у Дніпрі?

День медика: як працюють онкологи у Дніпрі? - фото 1

Хвороба яку називають тихою вбивцею. А ще соромом медицини. Бо за останні 30 років проти неї й досі не винайшли важкої артилерії. Рак. Щороку у світі число хворих на нього збільшується на 10-12 мільйонів.

Лікарі, які наважуються на боротьбу з онкологією мають бути сильними і витривалими. Бо почувають себе переможцями, коли зцілюють і зціпивши зуби приймають поразку. Деталі продовжують цикл сюжетів до Дня медика. Отже які вони, лікарі онкологи — читайте далі.

Світле приміщення, картини з кіньми, сувеніри і медики у різнокольорових “мультячих” футболках. Важко уявити, що у цій позитивній атмосфері спеціалістка променевої терапії Юлія Олександрівна — щодня приймає і консультує хворих з онкологією.

«У нашій роботі доводиться бути і психотерапевтом. До кожного пацієнта потрібно підбирати свій ключ і ніколи не показувати, що ти переживаєш. Я завжди кажу своїм пацієнтам: у вас є два шляхи. Або стати на бік хвороби, або стати на бік лікаря. На яку сторону ви станете – та і переможе», – розповідає лікарка.

А ще просять пацієнтів жити з вірою у Бога. Так, мовляв, легше.

Поговорити з фахівчинею вдається недовго — за графіком у неї консиліум щодо лікування однієї пацієнтки.

Ідеться про тридцятитрирічну жінку, яка успішно проходить курс променевої терапії і скоро почне хімію. Аби ще раз перевірити самопочуття пацієнтки і попередити її про наступний етап лікування, фахівчиня після консиліуму – одразу до палати хворої.

У відділенні променевої терапії Ганна вже другий тиждень поспіль. Юлії Олександрівні, каже, повністю довіряє.

«З’явилися болі, довелося звернутися до лікаря. Лікування продовжується в посиленому режимі, променева терапія, хімія. Дуже дякую лікарям, кожен день приходять і контролюють мій стан», — розповіла пацієнтка.

За триста метрів від диспансеру — онко-гематологічне відділення. Тільки в коридорах стаціонару замість глухої тиші — плач дітей. Тут маленькі хворі з лейкозом проходять роки терапії. Для них це навіть не лікарня, а більше дім. У палатах вони навчаються, займаються музикою і пишуть картини.

Більш ніж рік у стінах цього закладу лікується і чотирирічна Софія з діагнозом «гострий лімфобластний лейкоз».

Ще 15-20 років тому лейкоз був майже невиліковним і смертельним. Зараз же з ним успішно борються у Дніпрі. За рік через онко-гематологію проходить до восьмисот пацієнтів. 80% одужують повністю без ремісій. А 5-10 процентів не підлягають терапії і потребують пересадження кісткового мозку. Таких тяжких ще декілька років тому відправляли на операцію в Ізраїль, Німеччину, Росію та Білорусь! Тоді в Україні не було навіть реєстру донорів кісткового мозку! Зараз же усе по-іншому.

Створення реєстру донорів — справжній переворот і початок нового етапу в онкогематології. Надалі у планах лікарів — звести до мінімуму летальність. Бо, попри високий рівень одужання, медики й досі, до тремору в пальцях, бояться єдиного запитання від батьків: чи буде жити їх дитина?

Не може, щоб не обнадіювати рідних, щоб потім не картати себе все життя за те, що не врятував. Бо хоч і вірять у Бога. Самі, кажуть, не всесильні.

Реклама

Реклама