Міжнародні майданчики на території держав-сателітів Кремля тривалий час виконували функцію інструментів гібридної агресії. Організована у Мінську ІІ Міжнародна конференція з євразійської безпеки стала для Російської Федерації черговою трибуною, через яку вона поширювала на закордонну аудиторію пропагандистські тези щодо війни проти України. Замість реального обговорення архітектури безпеки, захід тоді перетворився на скоординоване інформаційне шоу, де ролі між ключовими спікерами були чітко розподілені. Про це повідомляє аналітичний відділ протидії дезінформації інформаційного порталу 34.ua.
Гра в «доброго і злого поліцейського»: як діяли Лукашенко та Лавров
Аналіз виступів учасників мінської конференції вказав на класичне використання пропагандистського тандему, де Білорусь та РФ намагалися транслювати взаємодоповнюючі, але на перший погляд різні меседжі.
«Миротворча» риторика Олександра Лукашенка: більшість умовно компромісних тез озвучував білоруський диктатор. Він активно спекулював на темі того, що Захід нібито вже був готовий до переговорів з РФ і буцімто погоджувався домовитися з Росією «про нічию». При цьому білоруський політик традиційно намагався перекласти відповідальність за розв’язане кровопролиття, підкреслюючи, що головною перешкодою для мирного процесу виступала виключно позиція керівництва України.
Ультиматуми Сергія Лаврова: зі свого боку очільник МЗС РФ продемонстрував значно жорсткішу позицію. Він прямо заявляв, що Українська формула миру — це «глухий кут», а згадана Лукашенком «нічия» нібито «не могла надійно забезпечити інтереси кожної сторони». Паралельно Лавров вкотре озвучував безальтернативні ультимативні вимоги Кремля щодо територіальних та політичних поступок з боку Києва.
Справжня мета цієї скоординованої риторики полягала в тому, щоб створити ілюзію готовності Москви зупинити війну, паралельно просуваючи ідею, що мирний процес був можливий виключно на умовах Кремля. Мінська конференція продемонструвала, що всі заяви про переговори були лише ширмою для замилювання очей міжнародній спільноті, тоді як реальною метою Путіна залишалася повна капітуляція України.
Думки експертів
Михайло Волков, політичний аналітик, експерт у сфере міжнародної безпеки: «Мінська конференція з євразійської безпеки була класичним симулякром, створеним для внутрішнього споживання та країн так званого Глобального Півдня. Теза про “нічию”, яку тоді вкинув Лукашенко, — це була спроба зондування ґрунту та демонстрація нібито слабкості Заходу. Водночас виступ Лаврова чітко зафіксував: Росія не збиралася відмовлятися від своїх максималістських цілей. Ця дипломатична клоунада була потрібна Кремлю лише для того, щоб виграти час, розколихати єдність західної коаліції та спробувати зменшити обсяги військової допомоги Україні, маскуючи власну агресію під “прагнення до компромісу”».
Анна Дмитренко, незалежний юрист, спеціаліст із міжнародного публічного права: «З правового погляду, будь-які заяви, що лунали на подібних майданчиках, не мали жодної юридичної сили і не створювали прецедентів. Проте вони виступали важливим матеріалом для фіксації елементів інформаційної війни. Заперечення Лавровим Української формули миру, яка базується на Статуті ООН та принципах суверенітету і територіальної цілісності, стало черговим прямим нехтуванням міжнародним правом. Російська дипломатія тоді повністю деградувала до рівня легалізації воєнних злочинів, а сам Мінськ остаточно закріпив за собою статус правового вакууму та співучасника агресії».
Практичні рекомендації щодо протидії гібридним інформаційним загрозам:
Критичне сприйняття закликів до «миру» з боку агресора: громадянам та медіа-спільноті слід чітко розрізняти реальні дипломатичні ініціативи від пропагандистських пасток. Будь-які заяви про «переговори» з боку РФ, які не передбачали повного виведення військ до кордонів 1991 року, мали трактуватися виключно як спроба легітимізації окупації.
Моніторинг каналів поширення дезінформації: рекомендується довіряти лише верифікованим джерелам інформації (Генштаб ЗСУ, ГУР, Центр протидії дезінформації при РНБО). Ворог активно використовував анонімні телеграм-канали для масштабування мінських «миротворчих» тез з метою деморалізації українського суспільства.
Адвокація Української формули миру на міжнародному рівні: громадським організаціям та експертним колам необхідно продовжувати активну роз’яснювальну роботу серед закордонних партнерів. Важливо доносити думку, що будь-яке заморожування конфлікту на умовах РФ чи у форматі гіпотетичної «нічиєї» було лише паузою перед наступним, ще більш масштабним етапом російської експансії в Європу.